Катастрофа Зеленої брами (урочище біля села Підвисоке, Новоархангельського району,Кіровоградської області) , де були оточені основні сили угрупування військ 6-ї та 12-ї радянськихармій стала початком поневірянь для десятків тисяч військовополонених, відправлених до 16-гоармійського пересильного пункту, відомого, як Уманська яма, що був створений гітлерівцямипоблизу міста Умань, Київської області (нині - Черкаська).
Сама жахлива доля чекала поранених та хворих бійців Червоної Армії: вони були приречені насмерть від ран, хвороб, антисанітарії, голоду, спраги.
Відповідно до звернення лікарів, що поділяли з полоненими всі жахи полону, комендантпересильного пункту дозволив розмістити лазарети для лікування військовополонених за межамипересильного пункту. Таким чином, починаючи з першої половини серпня 1941 року до жовтня1943 року в Умані існували німецькі лазарети для хворих та поранених радянськихвійськовополонених.
Надія на одужання, а потім визволення з неволі не залишала поранених та хворих бійців, однакподальша доля у тих, які одужали, різна: далеко не всі дійшли живими до переможного травня1945 року. Тисячі бранців знайшли свій останній земний притулок в уманській землі. Найбільшепоховання військовополонених знаходиться поблизу Національного дендрологічного парку«Софіївка». Військові лікарі лазарету №3 у великій таємниці, під загрозою смертної кари, залишалипомерлим побратимам останню надію на безсмертя: у кожну братську могилу закладализакорковану пляшку, куди вкладали списки із занотованими даними про небіжчиків. З жовтня 1941року по червень 1943 року ні одне поховання не було безіменним!!!
У травні 1944 року Державна комісія працювала на братському кладовищі лазарету №3 тавизначила, що дійсно, ідентифіковані тіла -- це рештки радянських воїнів, військовополоненихнімецького табору. Поважна комісія відшукала у могилах пляшки із списками про покійних бранців,проаналізувала та заховала їх, призначивши гриф «Таємно». Рідні померлих декілька десятилітьнавіть і не здогадувались про місце поховання своїх близьких.
Надія на одужання, а потім визволення з неволі не залишала поранених та хворих бійців, однакподальша доля у тих, які одужали, різна: далеко не всі дійшли живими до переможного травня1945 року. Тисячі бранців знайшли свій останній земний притулок в уманській землі. Найбільшепоховання військовополонених знаходиться поблизу Національного дендрологічного парку«Софіївка». Військові лікарі лазарету №3 у великій таємниці, під загрозою смертної кари, залишалипомерлим побратимам останню надію на безсмертя: у кожну братську могилу закладализакорковану пляшку, куди вкладали списки із занотованими даними про небіжчиків. З жовтня 1941року по червень 1943 року ні одне поховання не було безіменним!!!
У травні 1944 року Державна комісія працювала на братському кладовищі лазарету №3 тавизначила, що дійсно, ідентифіковані тіла -- це рештки радянських воїнів, військовополоненихнімецького табору. Поважна комісія відшукала у могилах пляшки із списками про покійних бранців,проаналізувала та заховала їх, призначивши гриф «Таємно». Рідні померлих декілька десятилітьнавіть і не здогадувались про місце поховання своїх близьких.
